В українських школах стартує пілотний етап проекту "Відкритий світ"?

11 січня 2012 року розпочинається пілот Національного проекту "Відкритий світ", у ході якого будуть тестуватися технічні та організаційні рішення, а також мультимедійні електронно-освітні уроки

Про це розповіли під час прес-конференції голова Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами Владислав Каськів та керівник Національного проекту "Відкритий світ" Ігорь Курус.

У пілотному втіленні проекту візьмуть участь 704 загальноосвітні школи з 23 регіонів України. В пілотному проекті будуть задіяні 5592 вчителя з дванадцяти предметів, що викладаються за шкільною програмою 7 класу, а також більше ніж 14 тис. учнів. Апробація триватиме до 23 березня 2012 року.

Під час прес-конференції голова Держінвестпроекту Владислав Каськів зазначив важливість проекту "Відкритий світ" для подальшого розвитку України.

"Ми все робимо, щоб українські школи отримали швидкісний інтернет 4G, вчителі - комп'ютерну техніку і цілодобовий доступ до Інтернет ресурсів, школярі - цікаві заняття, а батьки - якісну освіту для своїх дітей. Я впевнений, що інвестиція в освіту дітей - це найкраща інвестиція", - зазначив він.

За словами Ігоря Куруса, впровадженню пілотного проекту передувала складна організаційна і технічна робота.

Зокрема, протягом року було проведено анкетування у понад 13 тис. шкіл щодо підготовленості до запровадження пілотного проекту "Відкритий світ" у першому півріччі 2012 року. Також було розроблено тестові уроки за шкільною програмою для 7 класу. У листопаді-грудні минулого року було проведено тренінги для вчителів-тренерів, які у свою чергу готували педагогів до роботи в пілотному проекті.

Реалізація національного проекту на першому етапі, який триватиме 4 роки, має на меті забезпечити учнів 5-9 класів, а це більше 1,5 млн дітей, новітніми мультимедійними технологіями навчання.

Слід зазначити, що результати цьогорічного онлайн-дослідження "Інновації в навчанні", що було проведено компанією Microsoft та мало на меті визначити ступінь використання IT-технологій у школах, засвідчили ‑ серед причин, що перешкоджають упровадженню ІКТ у школах, 61 % освітян відзначають недостатню кількість комп’ютерів.

Незважаючи на те, що офіційна статистика свідчить ‑ понад 93 % українських шкіл мають комп’ютери, вони часто є застарілими та не відповідають сучасним вимогам.

Учителі також відзначають, що не мають достатньо технічних ресурсів у класах для їх повної інтеграції в освітній процес. Більше того, майже половина вчителів відзначає, що відсутність Інтернету або поганий зв'язок є серйозною перешкодою для повноцінної роботи

За матеріалами  Освіта.ua

Стратегія розвитку освіти: ні мети, ні ідеології

Директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти Ігор Лікарчук жорстко розкритикував текст Національної стратегії розвитку освіти, що запропонований міністерством освіти

У статті, в якій І.Лікарчук аналізує запропонований профільним міністерством проект, він зокрема зазначив, що "текст документа містить багато правильних слів, давно відомих декларацій, навіть прожектів. Але немає головного – чіткого визначення цілей української освіти та того, якою вона має бути".

"Читаючи документ, уявити цілісний будинок української освіти неможливо. Так наче він і є, але його не побачиш. Справді, як у густому тумані, за яким нічого не видно… То ж виникає закономірне питання: "А для чого напущений цей туман? Для того, щоб приховати некомпетентність авторів, які просто не знають куди вести українську освіту, чи для того, щоб за деклараціями і лозунгами суспільство так і не розгледіло своє майбутнє?", - підкреслює Ігор Лікарчук.

Він зазначив, що набір фраз документа мало відрізняється від тих, які звучали десять, двадцять, чи навіть тридцять років тому.

"Чи можна назвати стратегічною ціллю "збереження і розширення мережі позашкільних закладів" чи, скажімо, "утворення центрів забезпечення належної якості професійно-технічної освіти на базі діючих навчально–методичних центрів професійно-технічної освіти?" Навряд від цих "реформаторських" дій зміниться як позашкільна, так і професійно-технічна освіта…", - пише Лікарчук.

Він підкреслив, що відсутність конкретно визначених цілей реформування освіти є першою і головною вадою документа, але, на жаль, перелік вад лише однією не вичерпується.

"Тож, якщо автори не змогли визначити конкретні цілі, то можливо вони заклали нову ідеологію функціонування освітньої системи, що має виражатися у зміні статусу вихованця, учня, студента в освітньому процесі; розширенні його прав як споживача освітніх послуг; розвитку нового типу взаємовідносин між тими, хто вчить, і тими, хто навчається", - продовжує Лікарчук.

"На жаль, цього в документі також немає. Не вписується в нинішню освітянську ідеологію розширення прав тих, хто навчається, захист їх від непрофесійних дій педагогів, надання їм можливості обирати вільну освітню траєкторію, вчителів і професорів тощо. Тобто все те, що є в освітніх системах країн з розвинутою демократією для української освіти стає недоступним аж до 2021 року", - зазначає директор Центру тестових технологій.

"Туманом оповиті й наміри змінити систему управління галуззю. І знову в Проекті гарні слова, декларації, лозунги, що пересічний освітянин чує уже років двадцять: "оптимізація державних управлінських структур"; "перерозподіл функцій і повноважень між центральними і регіональними органами управління освітою, органами місцевого самоврядування і навчальними закладами"; "надання автономії навчальним закладам усіх рівнів".

"Ці словосполучення переходять із закону в закон, із документа в документ, із промови в промову, а справа то не рухається", - підкреслив Лікарчук.

Він також зауважив, що автори стратегії не змогли дати відповідь на питання щодо якості української освіти.

"Давайте згадаємо, що під час соціологічного опитування, проведеного Інститутом Горшеніна, майже 48 відсотків респондентів заявили про те, що вони не задоволені рівнем української шкільної освіти. Або повернемося до нещодавньої інформації, яка пройшла через усі ЗМІ: Саудівська Аравія відмовилася визнавати українські дипломи про вищу освіту через її низьку якість… Перелік подібних фактів можна продовжувати досить довго. На жаль, автори концепції не згадали про них в розділі, де аналізуються проблеми української освіти", - зазначає Лікарчук.

"Бо тоді б довелося не відбуватися загальниками на кшталт "оновлення змісту освіти на основі національних традицій, світового досвіду та принципів сталого розвитку" або малозрозумілих мессиджів типу "забезпечення системного підвищення якості освіти на інноваційній основі", а писати про інші, більш професійні речі.

"Насамкінець, необхідно зупинитися на одному дійсно "революційному" положенні. У розділі, де йдеться про очікувані результати воно сформульовано так: "Створення в Україні підсистеми елітної освіти для підготовки кадрів для високотехнологічних галузей, сучасних напрямів науки і мистецтва".

"Що ж, в Україні ми давно маємо елітне житло, ресторани, санаторії, лікарні. Не вистачає лише "підсистеми елітної освіти". Будьте певні, тільки вона з’явиться, як могутнім потоком туди підуть державні кошти. А неелітні заклади будуть продовжувати жевріти, їх оптимізуватимуть, скорочуватимуть, реформуватимуть і т.д. і т.п.", - пише Лікарчук.

"То ж чи таку освіту ми хочемо для України? Якщо таку, то давайте доручимо відібраним і перевіреним делегатам учительського з’їзду одноголосно проголосувати за запропонований проект Національної стратегії розвитку освіти. Якщо хочемо освіти іншої, то залишається без надії сподіватися, що делегати цей документ відхилять. Адже не можна за стратегію видавати те, що простіше назвати планами роботи департаментів міністерства, які механічно стулені докупи", - резюмував Ігор Лікарчук.

Нова стратегія розвитку освіти це блеф і дискредитація ідеї модернізації

Швидкоплинне розроблення проекту документа з амбітною й хронологічно оптимістичною назвою "Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки" мало б засвідчити, що профільне міністерство нарешті визначило орієнтири, до яких воно поведе освіту, - пише Павло Полянський у статті "Блеф-стратегія для української освіти".

Він зазначає, що документ за визначенням мав би стати інструментом розв’язання накопичених освітніх проблем і дати освітянам відповіді на запитання, що їм робити завтра, через рік, у довгостроковій перспективі, як реагувати на виклики, що постають перед ними.

За словами П.Полянського, є щонайменше, три ключові запитання, на які мав би дати відповідь проект Національної стратегії розвитку освіти. По-перше, ким ми є і де ми перебуваємо, порівняно зі світовими лідерами в освіті? По-друге, куди ми рухаємося і якими прагнемо стати; до якої ідеальної моделі освіти поведуть учнів, студентів, педагогів, батьків, країну освітянські очільники? І, нарешті, по-третє, коли, як і за рахунок чого ми досягнемо поставлених цілей?

"На запитання, ким ми є і де ми перебуваємо, порівняно зі світовими лідерами в освіті, розробники документу так відповіді й не дали. Натомість констатували необхідність "кардинальних змін", у розділі "Аналіз сучасного стану національної системи освіти" на двох сторінках перелічили підзаконні акти в галузі освіти, прийняті "в останні роки", стан забезпечення навчальних закладів комп’ютерами тощо. Як підсумок, дійшли висновку, що раніше визначені стратегічні завдання в освіті "не набули повної реалізації", а тому "нинішній рівень освіти в Україні не дозволяє їй у повній мірі виконувати функцію ключового ресурсу соціально-економічного розвитку країни", - зазначив у статті П.Полянський.

"На запитання, куди ми рухаємося і якими прагнемо стати, проект дає таку ж "вичерпну" відповідь. Мовляв, метою є „підвищення рівня і доступності якісної освіти", а також звичне з часів "Морального кодексу будівника комунізму" "забезпечення всебічного гармонійного розвитку людини". Очевидно, що перша дефініція означає не так мету, як засіб для її досягнення, а друга - є пересічним кліше", - зазначає фахівець.

Він також звернув увагу на те, що концептуальною вадою проекту є його зорієнтованість на вузьке коло питань, що системно не охоплюють весь освітній сегмент.

На думку П.Полянського подібні "блеф-стратегії" зводяться до введення в оману стосовно справжнього стану справ та справжніх намірів розробника стратегії.

"Проект "Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки" скидається саме на блеф-стратегію. Розгляд, а тим більше "схвалення", чи то III Всеукраїнським з’їздом працівників освіти, чи то в інший спосіб документа такого штибу означало б дискредитацію самої ідеї модернізації національної системи освіти. Потрібна широка, і не в режимі "бліц", дискусія в суспільстві з питань стратегії модернізації національної освіти, кінцевим продуктом якої стане консолідований і сприйнятий більшістю документ", - зазначив він.

Детальніше читайте у статті директора Центру освітнього моніторингу Павла Полянського "Блеф-стратегія для української освіти".